Вірш від 08.05.2022/Шлях?

А час все плив… І люди палахтіли. І там, - десь в вирвах тих подій, Лунали гасла, ті що уж були незримі, Але і далі йшли у світ… Надій?! А чи то є, надіями, усюди - нести розруху, розбрат і пітьму? А чи то є, всебратніми народам - тримати ката, у сусідньому льоху? Чи хтось вважав раніше, здраво, - що станеться таке у цім житті? І чи тримає нас така “забава”, чи вільні будем ми завжди? Боротись нам ще треба довго… Але той час прийде у добру ніч. Зустрінемо ми ранок у саду дубовом, а далі лиш будови на сторік. Століття радості настане, але історію уж не змінить. І те, що зараз нас тримає - нам краще б пам’ятати, не один уж вік. Бо ще прийде не одна та навала, і нам уж ліпше… І разом піти. Піти у дальній путь, розвинутого саду, - а не триматися за той наділ. Наділи ті були раніше… А далі варто відійти. До того, що було звичніше - коли ми центр були у пітьмі. Коли купівля була добра, коли земля своя була. Коли тримали разом… І незгоди… Але тримались за своє життя. Життя те довге у нашій країні. Багато ми пережили. Але вперед ми йдемо завжди з мрієй. І вибороти мусимо її. Чи довгий шлях нам ще уж треба? А чи він треба взагалі? Уж краще зараз, вибороти небо, і покінчити з цим на довгі ще роки. А далі розвиток настане. І далі будемо іти. Іти не з світом, і не далі. А прокладати свій шлях у зорі.