Вірш від 29.06.2022/А що чекати далі?

Життя лиш має перепони… Не там, де звикли ми їх йти. Увесь сучасний світ - без забобонів? Схилився перед горем тим… Палало небо… І яскраво, лиш падало на плечі нам… Не ті уж квіти, що до того - ми цінували повсякчас… Летів це попіл… І непотріб, лиш вкрив нам й голову… й усе… Здавалось наче нереальним… Горе!? Та хто ж тепер врятує уже все? Лиш чорне небо… Лиш тортури… Що здалися нам в тую мить… А жалощі довкола - чи поможуть? А ось не має на Землі… Жили до того люди здраво… Можливо десь й не як усі. Але то кожен з нас лиш мав те право… Бути індивідом, не як всі? І так скорбота ширилась довкола, що й наче нам те не було… Ті крики болю, ті прокльони, що враз на світ цей перейшло… Життя вже не буде так яскраво… долати барвами зусиль… Адже хто втратив?… То зарано… Не зрозуміє, “чом тоді”? Чи винен хтось із нас? Можливо… Та чи має це лиш суть? Життя пройшло, Лишились кпини… І рани нові навкруги… Чим далі йде, тим більше буде… Чи варто все те нам… За що? Так ми й відійшли від того бруду… А чи хтось хоч нас “спасе”? Хоч кожен вірив… Мав у серці, і різні ті думки… Але чи варто воно тоє дітей? Чи вранці ми побачим їх? Життя іде… І так - це правда. Але чи всім воно дано? Нам ще потрібно… Згуртуватись…Ще більш, чим до того… І щоб земля та більше не тремтіла… І не летіло звідусіль… Не різали ми ноги, склом тим… Що падало під ноги ті… Чи думав хтось, в сучасному вже світі, що прийде і таке…? Чи варто все це, тих потуг лиш… Що спрямували на нас… Зле!… Ніколи того ми не визнаєм, ніколи того не збагнем… Лиш ті страждання що довкола… Лиш небо чорне те… Це все… А далі кожен може кметувати, та чи воно таке було? То все? Пішли все ж люди… І лиш різні… Тримають те докупи все… І справді горя лиш багато… І далі нам іти разом… Забути варто те розбраття, що сіє нам - той хто прийшов… І будем разом пам’ятати, і тих хто був… І зараз є… Триматися нам ще уж довго… Тримайтеся разом, понад усе… Закінчення теє ніколи… Старого нам уж не верне… Але збудуємо ми нове… Уся надія лиш на це… Горіти й далі буде цвіт той, що ми ростили уж раніш. Але надія є… Ми лиш повинні… Стати довкола - ще сильніш… І вранці тому, що настане… Хай ми забудем що було. А люди тії… Пам’ятаєм… Щоб більш ніколи не було…