Вірш від 24.11.2022/Темрява

Десь у темряві, оцій, втратили ми віру. Хтось сидів без світла ніч, хтось і до тих пір же. Десь тривали все бої… Десь земля тремтіла… Десь, у тім палаці мрій - мирно люди жили. Десь, та ніч ішла роки. Десь, її не знали. Хтось тримав у клітці тій, - Гордість, а хтось заздрість. Йшли ми разом, чи то ні… То історія була лиш. Але десь, колись, вночі, все забули разом. Чи то кров була не та, чи то в головах не то… Але то було ось…Десь… Чи згадає то хтось? Як колись воно було та як всеє ж стало? Світ наш далі все іде… А ось світло… З ним чи? Хтось, вночі, тримає спис, хтось же спить у ліжку. Темрява та й далі йде, поки всі ж забудуть. Нащо нам те сонце є? Чи існують люди? Той зв’язок, що нам давав, примару надії. Був він тим зв’язком, чи все ж, то були лиш мрії? Втратив кожен з нас уже, ту частину світу… Та, що рік тому, чи два, чи десятиліття… Хтось спитає, “Все ж чому?”, а ми скажем “Нащо?”. Чи то є, була, чи буде… Відповіддю їм же? І все далі, в темряві оцій, і все втратой стало… Чи тримаєм ми зв’язки, чи їх все ж не стало? А та темрява іде, і все далі світом. Доки кожен не збагне, де ж уж жити дітям? Кожен з нас, тримає долю цюю… Та чи кожен має? Вибір той триває досі. А час не чекає. Так і рік, чи два, ще буде… А що далі, “люди”? Чи існує, десь у світі, то поняття… Долі… Чи в подальшому не жити, і нікому, в цим лиш? Так, пітьма приходе й зранку, але лиш на мить ту… Ту, що сонце проганяє, враннішню росу уж… А у нас пітьма триває… Доки все те буде? І на том, завершим ми, оповідку все ж цю. І що далі буде, то вже є і зараз… Хто та що здобуде, то все видно буде… Але, все ж таки, всім треба, лиш запам’ятати. Життя те дано не в вік, не у вік його й ховати.