Вірш від 09.02.2023/ ?Допоки?

Допоки живу, доти буду боротись. Допоки я йду, доти шлях в мене є. Допоки навкруг, є усі ці широти - До всіх отих пір - візьму я своє. Хтось може сказати - “То є не природнім”, Комусь, то зобразить великі чесноти. Хтось інший, спотворе все це, все ж у віру свою. Хоч правда, при тому, все йде у сторонці, І в кожного з нас… - навколо в природі, Та віра все ж є, і в усім вона йде. І варто нам лиш, оте пригадати - Згадати, що кожен у ній - лиш бачить своє, Так «те», що потрібне нам доти, Постане з питанням - “Що потрібне йому?”. І тому, - ціль та життя, будує нам грати, І пізнаєм ми це все, із пів лиш життя. І тому, далі йти, ми не можемо доти - До тих пір, що хтось нам, не дасть те добро. Допоки ж все, що хотів, хтось там і не зробе, Не схоче він далі ідти все життя. Та чи варто нам брати мету ту - широку? Чи все ж варто на цілі, що поруч, зосередитись враз? І так, все то є лиш умовним та хмарним. А час все іде, і він вносить і зміни свої. Та допоки ми є, доки будем боротись, До тих пір те життя, нам і дасть все своє.