Вірш від 24.11.2022/Достаток?

У зв’язку з прийдешнім світом, ми живем не мало. Хтось, шукає де ще жити, а комусь - не мало. Хтось, працює в полі з ранку, а комусь - не треба. Кожен з нас тримає справу. А чи кожен треба? Десь, у темряві прокльонів, і життя триває. Десь же, і у світлі “справжнім”, воно все ж згасає. Хтось тримає зброю вдома, а хтось на чужбині. Комусь треба тої долі, а комусь - лиш кпини. Чи то ми живемо лиш, чи ж все в цьому світі? Чом не кожен те сприймає, а уж кожен смертний? Так, нам всім, і далі треба - десь та колись жити. Тільки ж кожен з нас те має, чом же нам тужити? Доки теє є не нашим, доки воно буде. Лиш коли ми все відборем, лиш тоді ми люди. А до тих пір, все то - є не справжнім світом. І десь, і на Землі тій, Ад відкриває все свої воріття. Чи це справа в вірі, чи и у чомусь ще вже. Але ми шукаєм, все ж надію, доки б’ється сердце. Так і далі будем жити, так і далі буде. Але, все минеться, та не все забудем. Доки та роса згорає, доки є ще люди. Буде йти та віра всюди, доки не забудуть.